***
Пронизлива осінь. Глибинна бездонність,
Лелекова стежка і брови врозліт.
Така недвозначна примарна синхронність
У тисячу й декілька літ.
Які у самотності очі циганські!
Вокзал розміняє на порт.
Нервова гiтара... І струни, і пальці
Вгрузають у кожний акорд.
А сни забирає нічна залізниця,
І байдуже, що там твоє.
Водій за кермом, а під швидкість не спиться,
І щирість борги віддає.
Шляхами найлегше губити й прощати –
Безпечний притулок в ніде.
Там перший захожий сповідає ката,
Спочине і далі піде.