Лист Кочубеївни


Вам знову дорікнули – ми не пара
У Вас – роки, у мене – тільки час,
Що все, як біль, минеться незабаром.
Чому ж так тепло думати про Вас?

І тепло, й тяжко, світлий гріх без краю,
І батько ходять дивні та смутні...
А я листи за образи ховаю,
Молюсь і мрію, наче в напівсні.

Як Вас питати? Як назвать? Гетьмане?
Хрещений? Милий? Кажуть про війну.
Скажіть ще раз: «Голубонько кохана!»
І я, їй-богу, кину все й прийду.

Чи вистачить рішучості тієї
На цілий вік, чи декілька хвилин,
Я зможу зрадить серце Кочубея,
Коли зі мною буде Чигирин.

Що Вам плітки і церква, і старшина?
А що мені - весілля та свати?
Чи наречена Ваша, чи дитина,
До Вас і з Вами разом назавжди.

А там хоч в пекло, суд чи вовчу зграю,
Від Вас прошу лише один наказ.
А втім... Пробачте. Я все добре знаю.
І тепло й тяжко думати про Вас.