***
Солодшають і яблука, і сни,
Ідеш до тями — тільки вглиб дорога.
А на узбіччі привітаєш Бога:
Мовляв, пробачте, ніколи й зайти.
А Він підіпре гілкою чоло
Й махне друїду: «Можна й почекати».
Мені ж порадить прикладати м’яти
До скронь. Минеться. З усіма було.
Кивнеться звичці. Тільки погляд — вниз.
А Він промовчить: лячно ж напророчить!
І все ж закриє вчасно вікнам очі,
Плечем підперши ще один карниз.