— Слухай, милий, то ходить дощ,
У легких, ледь бляшаних кроках.
Худорлява і жовтоока
Проглядає печаль, мов хвощ,
Що росте крізь сліди і роки.
Чуєш, милий, то ходить дощ,
Безнадійно закоханий дощ.
Із суцільної стріхи — дім.
Літня знахарка стисне скроні,
В ієрогліфах на долоні
Прочитає імлу і грім.
І кивне рудокосій доні:
Не вертати ж йому ні з чим.
Будуть чари, бо є цей дім.
— Знаєш, милий, любов — хоч вий,
Усміхнеться й зорить вороже.
Тут відшепче, там приворожить —
Пий і шрамів не бійся, пий,
Всі страждання занадто схожі…
— Знаєш, люба, я сам не свій —
Містом бігає дощ сліпий.