Містична історія приїжджого, який, гуляючи Києвом в компанії аудіогіда,
опиняється в його потаємних пластах за межами звичної реальності. В процесі звичайної прогулянки група екскурсантів стрімко зменшується і тепер це питання життя і смерті ─ з’ясувати, що і з якою метою тут показують – їм місто чи все ж таки їх місту?
Маски і маскарони
Із лігвища змієва,
Зі світлого Києва,
Я взяв не дружину – чаклунку.
Хоч думав – розважницю,
Вважав – неслухняницю,
Утішливу пташку-пустунку…
(М. Гумільов)
У кожного міста є ім’я. І, майже у кожного − душа, або хоча б, характер.
А це завжди мало два обличчя ─ святе і відьомське одночасно.
В різні часи його називали Європейським Єрусалимом і Відьминою столицею, Лігвищем Змієвим чи Столицею віри. Його тисячолітні пагорби здавна зберігали в собі не тільки легенди, а й безліч таємниць – дивовижних і моторошних. А як запаморочливо переплелись в ньому волелюбність із поступливістю, відкритість з містичною таємністю, непорушна ідентичність із мудрим прийняттям! Золотоверхі храми так невимушено межували з прадавніми капищами, подільські відьми й монахи по-сусідськи мешкали поруч, а утробу бездонних тунелів стольного граду пильнував великий Змій.
Та наставав час ─ і його священники ставали пліч-о-пліч з химородниками проти чужинської навали, а молитва і замовляння проростали один в одне, просочуючись однією й тією ж первісною силою. Тож у палітрі його пам’яті вже не лишилося просто білого і чорного, як і очевидних кордонів між ж «є» та «було». І зміїлись круті узвози із захмарних соборів у відьомські урочища, коли на інших рівнях не-буття все ще розливались повенями замуровані в бетон ріки.
Чого тільки не поховано, і ще більше ─ приховано від сторонніх очей в підсвідомості цього міста! Тіні тих, хто тут вмирав і народжувався, кохав і молився, душі, що не здійснили свойого призначення, або відлуння фанатичних мрій – чи ж могло це все щезнути безслідно, зронене у споконвічних місцях сили?
Воно й не щезнуло.
Відкарбувалося десь в найтонших пластах за межами видимої реальності, щоб ще не одне століття напувати силою душу світлого міста Кия. І що побачиться тому, хто зазирне у неї? Велич старовинних святинь, світло намолених ікон, чи ж вогні майбутніх майданів?
Хто знає?